Бентежна глибина баритона
Зустрітися в одному з найкращих європейських оперних театрів (Опера Франкфурт) з молодим українським співаком Юрієм Самойловим, котрий співпрацює з всесвітньовідомими мистцями (Сір Джонатан Міллер, П’єр Оді, Клаус Ґут, Каліксто Бієйто, Дмитро Черняков, Гаррі Купфер, Девід Олден, Крістоф Лой, Лоран Пеллі, Кіт Уорнер, Даміано Мікелетто, Вінцент Буссар, Марк Альбрехт, Пабло Ерас-Касадо, П'єр Джорджіо Моранді, Джонатан Коен, Антоніо Паппано, Альберто Дзедда, Бертран де Бійї, Якуб Груша, Ален Антіноглу, Антонелло Манакорда, Айвор Болтон, Лоренцо Віотті, Йоана Малвіц, Франческо Ланцілотта, Стівен Лорд, Лоуренс Фостер) – велика відповідальність і честь.
Український баритон ствердився на європейській сцені, ставши 2013 року учасником традиційного австрійського проекту «Молоді співаки». Юрій дебютував на Зальцбурзькому фестивалі у постановках «Дон Карлос» Дж. Верді, «Викрадення із сералю» В.А. Моцарта, у концертах камерного оркестру «Camerata Salzburg». Невдовзі був прийнятий до складу солістів Франкфуртської опери (2014 рік). Відтоді інтенсивно вдосконалює репертуар. З одного боку, це провідні моцартівські партії Гульєльмо, Папагено, Дон Жуан, Граф Альмавіва, а з іншого, – велика палітра романтичних ролей: Марсель з «Богеми» Дж. Пуччіні, Дандіні з «Попелюшки» Дж. Россіні, Енріко з «Лючії ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті, Данило з «Веселої вдови» Ф. Легара, Рікардо з «Пуритан» В. Белліні, Онегін з «Євгенія Онегіна» П. Чайковського. Один з улюблених композиторів Юрія – Бенджамін Бріттен. Почавши з невеликої ролі Сіда в опері «Альберт Геррінґ», співак досягнув блискучих результатів у виконанні головної партії в опері «Біллі Бад».
Восени 2019 року Юрій Самойлов був задіяний у новій постановці опери Дж. Пуччіні «Манон Леско», яку здійснив Алекс Олле (Àlex Ollé) – режисер і співорганізатор каталонської групи La Fura dels Baus. Український баритон виконав роль Леско – брата Манон. А в ролі Манон виступила Асмік Грігорян – литовська сопрано, яка у 2019 році нагороджена титулом «Співачка року» від International Opera Awards-2019 (оперна відзнака рівня кінопремії «Оскар»).
Нова дебютна роль Юрія Самойлова (Леско) стала головним предметом нашої розмови. А розпочати довелось з вибачень. Бути пунктуальним у Німеччині – справа честі, проте безупинні розбудови німецьких автострад нав’язливо руйнують плани. Коли франкфуртський трамвай спізнювався на 30 хвилин і при тому Юрій спокійно зауважував: «я чекаю», знов-таки переконалася у шармі баритонів, що випромінюють врівноваженість у поєднанні з почуттям гумору. На спогади наштовхнула мене зустріч з іншим зірковим баритоном – Міхаелем Фолле.
Біографічна довідка. Юрій Самойлов – баритон, випускник Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського (клас Р. Майбороди), Оперної студії Нідерландів (Амстердам). Виконував партії Онегіна («Євгеній Онегін» П. Чайковського), Сіда («Альберт Геррінґ» Б. Бріттена), Гульєльмо («Так чинять усі» В.А. Моцарта), Плутона («Орфей» К. Монтеверді). У 2010 р. дебютував у Концертгебау (Амстердам), Alte Oper Frankfurt і Королівському Альберт-холі (Лондон). Дебют у Королівській опері Нідерландів відбувся у 2012 році в опері «Сказання про невидимий град Кітєж і діву Февронію» М. Римського-Корсакова. Також у 2016 році співав Мазетто і Дон Жуана. На Зальцбурзькому фестивалі брав участь у проекті «Молоді співаки» (2013 рік): вступав у концертах камерного оркестру «Camerata Salzburg» і в операх «Дон Карлос» Дж. Верді та «Викрадення із сералю» В.А. Моцарта. У 2016 повернувся у Зальцбург, щоб виконати партії Мазетто і Дон Жуана. У 2014 році на фестивалі Дж. Россіні в Пезаро виконував партію Дона Альваро в опері «Подорож до Реймса», у 2017 – Омара в опері «Облога Коринфа». Від 2014 року – соліст Франкфуртської опери. Постійний репертуар співака охоплює партії: Марчелло («Богема» Дж. Верді), Граф Альмавіва («Весілля Фігаро» В.А. Моцарта), Енріко («Лючія ді Ляммермур» Ґ. Доніцетті), Ґульєльмо («Так чинять усі» В.А. Моцарта), Дандіні («Попелюшка» Дж. Россіні), Данило («Весела вдова» Ф. Легара, Рікардо («Пуритани» В. Белліні), Нед Кін («Пітер Ґраймс» Б. Бріттена), а також провідні партії в операх «Дон Жуан» В.А. Моцарта, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. У 2017 році – фіналіст престижного вокального конкурсу BBC Cardiff Singer of the World. Співак дебютував у Мічиганському оперному театрі (Євгеній Онегін, Детройт, США), у Вільнюській опері (ґраф Єлецький, «Пікова Дама», Онегін), у Королівському театрі Мадрида (Афрон, «Золотий півник» М. Римського-Корсакова), на оперних фестивалях Operadagen у Роттердамі (Пеллеас, «Пеллеас і Мелізанда» К. Дебюссі) у Мачераті в знаменитій постановці Даміано Мікелетто (Белькоре, «Любовний напій» Ґ. Доніцетті). Серія концертних дебютів відбулася у Філармонії Люксембурга, Brucknerhaus Linz. Сезон 2019-20 відкрило повернення в Королівський Альберт-Хол з Національним оркестром Уельсу BBC («Дзвони» С. Рахманінова, диригент Т. Отака). Нові дебютні партії – Леско у опері Дж. Пуччіні «Манон Леско» (Опера Франкфурт), і «Принц Гомбурґ» Г.В. Генце. У театрі La Monnaie виступить у новій постановці компанії Clarac-Deloeuil > le lab у трилогії Моцарта / Да Понте в партіях Мазетто («Дон Жуан») і Гульєльмо («Так чинять усі»). У наступному сезоні плануються дебюти в Метрополітен-Опера (Нью-Йорк), Gran Teatro del Liceu (Барселона), Королівська опера (Маскат) та нові виступи на Оперному фестивалі Россіні в Пезаро.
Аделіна Єфіменко: Добрий день, Юрію! Нещодавно у Байройті так само поспішала на зустріч з німецьким баритоном Міхаелем Фолле, задіяним у ролі Ганса Сакса в «Нюрнберзьких майстерзінґерах». Підійшла, представилась, наголосила, що після вистави планую писати рецензію, на що співак відповів таким гучним баритоном, що всі навколо спрямували погляди на нас: «З України? Музичний критик? Ого! То ми мусимо сьогодні особливо постаратися!» А Ви вчора старалися? (сміється) Але якщо серйозно, чи має для Вас значення, хто знаходиться у залі: Ваші рідні, друзі, важливі агенти, імпресаріо, критики?
Юрій Самойлов: Коли я співаю, то взагалі про це не думаю. Моя увага спрямована на мого героя, на моїх колег. Я живу на сцені, реагую, слідкую за тим, як розвивається моя партія з технічного погляду. Відповідальність і концентрація – це головне. Інколи навіть не знаю, хто сидить у залі… Наприклад, вчора був інтендант з Відня, місяць тому виставу слухали представники Метрополітен-Опера, інтендант Театру Covent Garden.
Аделіна Єфіменко: А це важливо для кар’єри? Ось вас послухав один, другий, третій інтендант. Потім Ви отримуєте запрошення на великі сцени за межами Німеччини. Це для Вас має значення?
Юрій Самойлов: Так! Найкращий варіант, коли випадає можливість заспівати в інших театрах через запрошення, які ініціюють інтенданти. Адже коли спеціально їдеш на прослуховування, картина зовсім інша. Стоїш на сцені один, без своїх колег, без оркестру, сцена без декорацій. Для мене це стресова ситуація. Я не люблю їздити на прослуховування. Натомість дуже люблю сцену, сценічну дію, коли відчуваю свою причетність до моїх героїв.
Аделіна Єфіменко: Ваша причетність до Манон Леско, стосунки брата і сестри подіяли дуже реалістично. Як складалася Ваша співпраця у цій продукції з Асмік Грігорян?
Юрій Самойлов: Асмік оголосили «співачкою року», коли ми вже розпочали репетиції. І вона зовсім не змінилася. Завжди дуже щира, відкрита. Ніяких проявів «зірковості» в неї не було і не буде. Вона дуже доброзичлива колега. У складних ситуаціях завжди відчувається її підтримка. У новій постановці я мав відразу близький контакт з Асмік і Йошуа (виконавець партії Де Гріє). Ми опинилися у рівних умовах. Без взаємної підтримки тут не обійтися. Під час підготовки до прем’єри я справді відчував себе братом Асмік – як на сцені, так і в житті. Працювати з такими колегами – велике щастя. Справжні професіонали, які разом з тобою живуть на сцені, а потім, після завершення вистав залишаються твоїми друзями.
Аделіна Єфіменко: Для мене виконавець партії Де Гріє, американський тенор Йошуа Гуйєреро – нове відкриття. Унікальний тенор, але ще нікому невідомий… Наскільки це важливо – обрати шлях успіху, зробити кар’єру, мати «ім’я»?
Юрій Самойлов: Для мене ці категорії – кар’єра, успіх– не важливі. Головне – це втілити на сцені емоції героя, пройти його шлях, створити образ, який задумав композитор. І коли глядачі виходять з театру під сильним враженням від емоцій, які я щойно пережив разом з моїм героєм на сцені, то вважаю, що досягнув своєї мети. Хіба так важливо бути видатним з погляду інших людей? Хтось думає, що ти видатний, хтось думає навпаки. Хто вирішує, видатний ти чи ні?
Оціночні рейтинги завжди дають якусь обмежену картину з довільною кількістю відомих персон. 10 чи 20 людей у цьому великому світі не можуть вирішувати, хто залишиться в історії, а хто ні! Є невелика купка людей, які займається розкруткою. Це бізнес, а не мистецтво, коли певні особи з’являються на сторінках модних журналів.
Я знаю безліч видатних з моєї точки зору митців, співаків, професіоналів, які не відомі широкому загалу. Є митці, які мають справжній талант, намагаються пробитися, але не кожному це вдається. Не всі вміють працювати ліктями і розштовхувати конкурентів. Мені не цікаво «робити кар’єру». Я про це не думаю. Але знаю, над чим треба далі працювати, як розвивати свій голос. Кожного дня, крок за кроком професійно роблю свою справу.
Найважливішим критерієм оцінки для мене є визнання моїх колег і моєї публіки. Після вистави підходять люди, дякують, кажуть, який чудовий був спектакль, які сильні почуття вони пережили. Це найщасливіші моменти мого життя і, напевно, життя кожного артиста. Думаю, що приємно отримувати відзнаки і премії. Але я ніколи не вигравав ніяких конкурсів. У моєму характері, напевно, не прижилося це відчуття, що мені потрібно щось вигравати.
Аделіна Єфіменко: Отже, Вас не цікавить і стратегія успіху. Головної мети Ви досягли без штучної розкрутки «імені», отримали гарну школу, володієте яскравим об’ємним тембром і маєте визнання у публіки. Я була свідком, з яким захопленням аплодують Вам слухачі, з якою теплотою Ви спілкуєтеся з колегами, як природно Ви виглядаєте на сцені.
Продукція «Манон Леско» з блискучим виконавським складом була приречена на успіх. Перед тим, як приїхати на цю виставу вже після прем’єри (я люблю післяпрем’єрні вистави!), я перечитала відгуки преси. Така одностайність в оцінках вистави – велика рідкість. Навіть відомий німецький критик Мануель Бруґ, котрий за різкість суджень періодично отримує проблеми з керівництвом фестивалів, «здався» на франкфуртській «Манон Леско». Після його схвальної критики я остаточно вирішила відвідати виставу! (жартую, звичайно, приїхала би і без впливу німецької критики)…
Юрій Самойлов: … але це насправді так. Музичні критики сильно впливають на формування думки. Після успішної критики квитки на виставу миттєво зникають, а після негативної залишаються порожні місця у залі. Я вважаю, що думка однієї людини (позитивна чи негативна) не може бути критерієм для оцінки цілої продукції. Потрібні різні відгуки (чим більше, тим краще), а також зацікавленість слухачів, які відвідавши виставу, можуть робити самостійні висновки.
Аделіна Єфіменко: В українських оперних театрах опери «Тоска» і «Богема» не сходять з афіш. Я ж віддаю перевагу «Манон Леско». Можливо, після продукції Баварської опери 2014 року. Провокативна сюрреалістична режисура Ганса Нойєнфельса, першокласні виконавці партій Манон, Де Гріє, Леско (Крістіна Ополайс, Йонас Кауфманн, Маркус Айхе) нікого не залишили байдужим, натомість критики розго