Оголошений карантин змушує нас перебувати більше вдома, біля комп'ютера, в мережі. І раптом ти, "гортаючи" Інстаграм, несподівано дізнаєшся про існування неймовірно талановитих співвітчизників і прозріваєш, і пишаєшся, і соромишся своєму незнанню.... Таким відкриттям для багатьох українців на карантині став 31-річний співак Юрій Самойлов, який, як і багато світових артистів, влаштував в самоізоляції домашні онлайн-концерти в мережі.
Оперний баритон Юрій Самойлов - одесит, випускник Київської консерваторії ім.Чайковського, широко відомій в Європі своїми тріумфальними виступами на сценах Англії, Італії, Німеччини, Нідерландів. Проте в Україні співак досі залишається маловідомим. У графіку на наступні два роки виступи в Україні у Самойлова не зазначені. Хоча він обіцяє, якщо буде запрошення, навіть без шаленого гонорару знайде «вікно» і виступить на батьківщині.
Натомість, Юрія добре знають на Заході, він є солістом Франкфуртської опери, виступає на найпрестижніших оперних сценах світу. Нещодавно співак зіграв головну роль у спектаклі «Біллі Бадд» Бенджаміна Бріттена в постановці американського режисера Девіда Олдена. Прем’єра з шаленим успіхом відбулась на європейських сценах, а також вистава була запрошена у Большой театр в Москві. Телеканал «Дождь» захопливо назвав показ «головною виставою сезону», «постановкою світового рівня», підкресливши значущість головного героя, роль якого виконав український баритон, котрий «співає на найкращих сценах світу» на рівні з такими зірками, як Роберт Ллойд, Джон Дашак... Інші ж російські медіа з відомих причин вирішили не акцентувати увагу на національності співака, сухо зазначивши, що Самойлов – «виходець з Білорусі, який працює у Європі». Юрій справді народився у Білорусі, однак усе його дитинство і юнацькі роки минули в Одеській області, у містечку Южне, яке Самойлов вважає рідним. Хлопець навчався у столичній музичній академії імені Чайковського.
«З Девідом Олденом ми працювали у Франкфурті на постановці «Сороки-злодійки» Россіні у 2013 році. Відтоді у нас з ним добрі робочі контакти. Мені пощастило потрапити у цю постановку «Біллі Бадда». Вона є копродукцією Англійської національної опери з Німецькою державною оперою в Берліні» - розказує журналістам Юрій – «Коли ми приїхали з оперою в Большой театр, то тут мене прийняли дуже доброзичливо, правда чомусь на сайті театру було написано, що я народився у Білорусі. Але я українець, я виріс в Україні, тут здобув освіту, навчався у Київській консерваторії. Я дуже ціную свого педагога Романа Майбороду, свою піаністку Тамару Куріну, базу я отримав теж в Україні. Тому, коли я давав інтерв’ю телеканалу «Дождь», я виправив журналіста, оскільки бачив, що він, мабуть, не знав про моє походження. Я підкреслив, що я - українець.»
Опера увійшла в життя Юрія випадково, співом він став займатися несподівано для самого себе. Батьки практично силою привели в гурток творчої самодіяльності в Будинок Культури, в маленькому містечку Южне під Одесою, де ріс Юрко. Пообіцяли, що відвезуть в Діснейленд, якщо він буде ходити на заняття. Це був шантаж, але хлопчик погодився. В Діснейленді, до речі, він досі так і не з'їздив, а спів стало найважливішою частиною його життя.
Батьки Юрія, до речі, ніяк не пов'язані з музикою, тільки дідусь був солістом у військовому хорі. Мама - економіст, тато - професійний кухар, працював на флоті. У них не було мети зробити з нього професійного співака, просто вони намагалися всебічно розвивати сина - танцями, спортом - п'ять років присвятив баскетболу, музикою. Але в якийсь момент спів захопив Юрка повністю. Педагог побачив у ньому потенціал і порадив задуматися про професійну кар'єру в цій області, і в 16 років він вступив до Київської консерваторії.
На першому курсі хлопець практично жив в консерваторії, ходив на всі заняття, в тому числі на ті, що проходили на старших курсах. На третьому курсі Київської консерваторії, студент Самойлов випадково потрапив на літній майстер-клас, який проводили викладачі вокалу з Голландії. Його помітили і запросили в Амстердам на навчання. Протягом трьох років він постійно їздив туди на заняття з педагогами, концертмейстерами, викладачами сценічного руху і пластики тіла. Ці заняття виявилися дуже корисними.
«Коли людина співає, в процес співу залучено всі його тіло, кожен м'яз є резонатором для звуку, і тому необхідно постійно фокусуватися на тому, щоб співати всім тілом, до кінчиків пальців відчувати резонанс. При цьому тіло повинно бути повністю розслабленим, без м'язових затискачів. Саме тому володіння своїм тілом для оперного виконавця настільки ж важливо, як і володіння голосом. Сценічний рух та акторська майстерність викладалося там на зовсім іншому рівні, ніж в нашій консерваторії» - розказує Юрій.
Ці поїздки дозволили молодому співаку зробити значний професійний ривок, як в мовному плані, так і в стилістичному. Він почав відкривати для себе новий репертуар, який, на жаль, на пострадянському просторі не затребуваний - німецьку, французьку, англійську музику. За роки навчання він удосконалив свою англійську. Вивчив німецьку, завдяки частим поїздкам в Італію вільно розмовляє італійською, зараз вчить французьку.
Юрій зауважив, що на сьогоднішній день в європейській опері на перший план виходить режисерський театр. Голос стає вже не найголовнішим елементом успіху, просто добре заспівати вже недостатньо. Все повинно працювати в комплексі: як ти рухаєшся, наскільки ти як актор розвинений, наскільки ти володієш певним стилем, мовою виконання, наскільки можеш виконувати завдання, поставлені режисером і диригентом.
«Голос - це крихкий уразливий інструмент, який вимагає дбайливого і грамотного звернення. Відомі історії, коли оперний артист інтенсивно співає два-три сезони, після чого від надмірних навантажень втрачає голос. Дуже важливо правильно розраховувати свої сили, прислухатися до себе, не ігнорувати проблеми, що виникають. При цьому в нашій сфері дуже висока конкуренція. Чим старшим стає співак, тим складніше йому буває отримати бажану роль, так як кожен рік з'являються молоді хлопці, зухвалі й талановиті, і у них часом більше шансів зайняти місце під сонцем» - каже Юрій. – «Опера - це важка фізична праця, тому я намагаюся підтримувати себе в хорошій формі, правильно харчуватися, займатися спортом три рази в тиждень, ходити на масаж, відвідувати басейн».
Свою першу головну партію на великій сцені Юрій заспівав у Франкфурті в 2014 році - це була роль Марчелло в опері Пуччіні «Богема». Це був великий успіх і його переповнював захват, викид адреналіну.
«Мені дуже подобається ця музика, і цей персонаж настільки сильно зі мною співзвучний, що я був поглинений процесом і отримував від нього величезне задоволення. Частка хвилювання і адреналіну присутні перед кожним виходом на сцену, який би він не був за рахунком. Моє хвилювання дає мені сили і кураж відчути свою роль і виконати її емоційно»
В майбутньому Юрій мріє співати музику Верді. Але вважає, що це має бути років через десять, не раніше, так як це драматична музика, а для неї необхідно, щоб тіло і голос остаточно сформувалися, що відбувається до 35-40 років.
«Всьому свій час. Наприклад, музика Моцарта - просто нектар для голосу, вона розвиває його, а не випробовує на міцність. На жаль, це недооцінюють в Росії і в Україні. Моцарт, Гендель, барокова музика дають можливість не рвати на собі сорочку, а витримано розвивати кантилену, лінію у виконанні і відчути, як працює тіло і голос. Опера дає мені відчуття повноти життя. Мені навіть складно назвати це роботою»
Юрій сумує за Одесою і дуже любить приїздити в рідне, таке затишне і миле місто, і з задоволенням робить це, як тільки дозволяє робочий графік. З теплотою згадує співак і свою альма-матер – київську Консерваторію.
«Базою професійних знань і навичок я зобов'язаний рідній консерваторії. Я безмежно вдячний своєму педагогу Роману Георгійовичу Майбороді та концертмейстеру Тамарі Григорівні Куриній за те, що вони повірили в мене і багато чому навчили: постановка вокалу, дихання - це та основа, яка дозволила мені професійно зростати і розвиватися далі. Європейська школа вокалу дала мені можливість відточити майстерність і вдосконалити те, чого мене навчили на батьківщині»